Освіта і філантропія (причини занепаду освіти в Україні)
Сьогодні, замість того аби користуватися найкращими здобутками минулого, відкинувши невдачі і тим самими позбутися звички наступати десятки разів на одні й ті ж граблі, ми навпаки, ретельно знищуємо усі здобутки, намагаючись почати все з чистого листка, на якому, щоправда, є декілька вказівок так званих філантропів світу, що майже задарма «дарують» мільйони на розбудову нових суспільств у світі, на становлення нових урядів і «нової культури».
Якщо взяти в цілому історію України і проаналізувати її без лишніх сентиментів і патріотичних сліз, холодний розум підкаже нам, що деякі події, що відбуваються сьогодні вже мали місце і ми повторюємо знову помилки минулого, навіть не замислюючись про те, що все це вже було. Хіба батько не вчить сина, розповідаючи власну історію життя? Хіба розумний син повторить помилки батька, знаючи про них? Ні! Але ми повторюємо, через те, що незважаючи на доступність вищої освіти, на обов’язковість середньої, на розквіт новітніх технологій і доступність інформації наше суспільство все більше деградує і скочується назад, до первинних витоків, коли досвіду людства фактично не було, а культурні здобутки були поодинокими сплесками, якими насолоджувалися обрані.
Ніхто з нас, радісно проголошуючи про незалежність і патріотизм промови не замислюється над тим, що ця незалежність є лише номінальним фактом суспільних лозунгів. Свобода розпочинається там, де є панування розуму і моральних цінностей в суспільстві. Що ж відбувається сьогодні? Достатньо просто проїхатися в київському метро, аби побачити наступну картину: молодики з пляшками пива в руках, з розставленими ногами вальяжно сидять під надписом: «Місця для пасажирів з дітьми, людей похилого віку і інвалідів». Над ними мовчки нависають молоді і не дуже жінки, бабця притулившись до поручнів біля дверей з надією оглядає вагон... і тут встає жінка, пропонуючи їй сісти. Піднімаємося ескалатором наверх (станція немає значення), споглядаємо за обличчями людей, що піднімаються навпроти і бачимо: сірі змучені обличчя, злість, байдужість, брутальне лизання молодої парочки, ще одна парочка у чорних плащах з чорними нафарбованими нігтями і чимось схожим на меч за спиною, заробітчан у однакових куртках... Невже це і є моє суспільство, невже радісно блищать очі лише у тих, хто з пляшкою пива в руках вигукує непристойності в метро, намагаючись посмішити «друзів»? ... підходжу до найближчої середньої школи, спостерігаю. Проходять невелички групи учнів, одні мат за матом розповідають історію про те, як вчора грали в комп’ютерні ігри і до якого рівня дійшли, другі про приколи з контакту і знову змучені життям обличчя, обличчя не дітей, а людей похилого віку в дитячому тілі. І пригадується мені фільм з Бредом Пітом про те, як народилася дитина в старому тілі і чим більше вона росла, тим більше молодшало тіло. Тут же ж відбувається все навпаки. Але чому?
Давайте повернемося трохи назад, до нашої з вами історії, яку чимало людей через невідомі причини намагається викреслити зі свого і чужого минулого.
З перших днів існування радянської держави комуністична партія розпочала роботу над формуванням нової людини – це стало головним завданням. Саме тому роботу над вихованням нової генерації розпочали з дітей, зі школи. З’явилися організації жовтенят, піонерів, комсомольців, які виховували і кували свої кадри, чітко слідуючи заданим курсом. Вже зі шкільної парти діти відповідали за свої вчинки, слова, батьків і родичів. Дисципліна і розвиток, праця і вічне змагання викували нове суспільство, якому не було аналогів у світі і, мабуть, вже не буде. Адже лише радянська людина могла безкоштовно без примусу відправитися на будівництво заводу, електростанції тощо у далекі простори Радянського союзу. Окрім зазначених організацій і самої комуністичної партії головним важелем впливу був кінематограф. Згадаймо фільми тих років: ані сексу, ані крові і стрілянини, чесність, патріотизм, принциповість і вірність ідеалам суспільства, а ще радість від кожного дня роботи для своєї Батьківщини і вічні пісні. Такий кінематограф зображав ідеальне щасливе життя радянської людини, яка жила не хлібом єдиним, в комуналках великими родинами, але раділа і збиралася разом, ходила на танці і кіно, і просто жила. Політика як поняття не існувало у цьому суспільстві і хто не ліз у ці не суспільні справи жив і працював на благо держави.
Криваве становлення Союзу і такий довгий шлях до будівництва радянського суспільства, в якому не було національної приналежності лише патріотизм загальної Батьківщини і поняття Людина з великої літери привело нас в 90-х роках до повного знищення чималих здобутків і не лише в економічному, але й в моральному плані. З розвалом Радянського союзу чимало героїв війни, праці, наукових і культурних діячів залишилися в минулому нікому не потрібним «сміттям», яке необхідно забути і виключити із сьогодення. Пам’ятники і ідеали зникли мало не в одну ніч, і для більшості, хто народився і жив вічними ідеалами Радянської батьківщини в Новому світі місця не знайшлося. Пам’ятаю, як масово вивозили і спалювали з бібліотек книги партійних діячів, як горіли праці Маркса, Енгельса, Леніна тощо. Як ще не усвідомивши до кінця, що ж сталося насправді, я йшла додому в піонерському галстуку і як його зірвали з мене у дворі сусідські хлопці і почали допкати його ногами, а потім помочились на нього. Їх радісні обличчя від того, що вже не потрібно буде носити, чомусь за один день ставший ненависним галстук...
Ми знищили враз те, що будувалося 73 роки і не збудували натомість нічого. Це як зруйнувати свій старий будинок, не побудувавши нового. Так і протинялося суспільство всі 90-ті в хаосі і злочинних захопленнях колишніми партійцями привабливих земель і заводів. Сьогодні ці партійці називають себе бізнесменами і філантропами.
ХХІ століття принесло Україні чимало нових здобутків, але головним чином вони стосуються політичної сфери, а точніше, масової політизації суспільства і появи в світі нового явища, яке ми можемо назвати «політичними заробітчанами». Ще одним явищем нашого життя стали появи різноманітних молодіжних організацій, засновниками яких є зарубіжні компанії, меценати, організації, а також декілька десятків організацій всеукраїнського масштабу, але політичного забарвлення. Ще й досі суспільство не усвідомило того, що майбутнє країни залежить від прийдешніх поколінь, а це покоління доволі сумнівне. Необхідно створити єдину державну організацію молоді, яка буде здатна побудувати роботу з різними за віком і соціальним статусом дітьми, організовуючи їх і направляючи на розбудову і любов до власної Батьківщини, на культуру і її підняття – все це дасть змогу забрати дітей з вулиці, організувати їм достойне дозвілля і тим самим виховати нову генерацію з моральними принципами і прагненням розбудови держави.
Але, ця необхідність так і ніколи не була озвучена публічно, адже вигода від ситуації, що склалася в Україні і світі приносить мільярдні здобутки. Вірно колись сказав стародавній мудрець: Велику державу неможливо завоювати, її можна лише розкласти внутрішньо. Саме так відбувається сьогодні.
Цікавим фактом і новиною став для нас 3-й круглий стіл в Давосі, організований українським бізнесменом і, як він себе називає – філантропом Віктором Пінчуком, який стосувався цього року питань благодійності під назвою «HI–TEACH=Hi–tech+освіта+філантропія». Один із учасників круглого столу, президент Ізраїлю Шимон Перес заявив: «Навіщо дітям знати про битви Наполеона? Про це вони можуть прочитати в Інтернеті. А про те, як розвивати суспільство, не обертаючись на кліше минулого – саме про це мають говорити і думати вчителі і ми з вами».
Якщо знову обернутися назад (туди, куди пан Перес не радить обертатися) ми побачимо, що незнання робить суспільство більш піддатливим до впливів і насаджень чужої думки. Так було, коли церква нав’язувала правила жінкам, які довгий час сприймали чоловічий світ як Учителя закону Божого і лише після того, як стали читати самі зрозуміли усю нісенітницю так званих церковних правил і гріхів, які чомусь завжди падали на голови тих, хто не мав ані влади, ані капіталу. Незнання законів і своїх прав ще й досі заводить наше суспільство у середньовічні стосунки, де владний місцевий божок вказує усім і навіть органам влади, який може дозволити собі захопити будь-яку землю, організацію, безкарно обкласти когось штрафом...
На думку Шимона Переса, не варто перевантажувати молодих людей масою зайвих фактів. Навчальні заклади, на думку Президента Переса потребують реформування (і з цим ми можемо повністю погодитися): «Сьогодні школи занадто заорганізовані, занадто бюрократизовані».
Також Шимон Перес вважає, що одним з найважливіших компонентів навчання є вивчення англійської мови на такому ж рівні, що і рідної у країнах світу, і робити це потрібно мало не з народження. Хоча, насильне насадження англійської мови – це вже не засади демократії, а хто сказав, що англійська має бути домінуючою мовою світу? Хіба німецькою не спілкуються чимало країн світу, а Франція і її колишні колонії не дали світові французький? А Російська імперія, яка свого часу переросла у Радянський союз, який був найбільшою державою світу і мову якого розуміють мало не усі східні держави Євразії? А Китай? Населення цієї країни у близькому майбутньому заполонить світ, адже чисельність їх зростає щодня...
Є ще одна дивовижна ідея зустрічі в Давосі – це ідея того, що філантропії має належати одна з ключових ролей у фінансуванні освітніх програм, а отже, хто платить, той музику замовляє..
«Об'єднання зусиль філантропів з досягненнями у сфері високих технологій може дати імпульс новій революції в сфері освіти і вплинути на розвиток сучасного світу в цілому», – заявив бізнесмен і громадський діяч Віктор Пінчук, відкриваючи в Давосі Третій круглий стіл. – «Революція у сфері високих технологій уже повністю змінила наші уявлення про можливості доступу людей до знань та суттєво вплинула на світову економіку», – зазначив він. «Зв'язавши революцію в інформаційно-комунікаційних технологіях з освітньою сферою, філантропи можуть досягти реальних змін і допомогти вирішити вічну проблему доступу та якості освіти в країнах, що розвиваються. Ефект буде вражаючим», – заявив Пінчук, відкриваючи круглий стіл.
Радіючи від такої уваги мільйонерів і мільярдерів світу не потрібно поспішати, адже народна мудрість про безкоштовний сир у пастці для пацюків спрацьовує немов життєвий закон. Навіщо так звані філантропи витрачають на освіту чималі кошти? Для того аби диктувати умови при укладанні освітніх програм, тримати руку на пульсі виховання молоді мало не в усіх країнах світу і кувати те майбутнє, яке, згідно їх плану буде вигідним їм і їхньому капіталу. Єдиним порятунком нашої держави і способом оздоровлення суспільства є створення власної системи виховання молоді, яка зможе конкурувати із західними моделями обезцінення духовного життя. Централізоване управління не дозволить мілким організаціям зробити розкол. Основи для цього виховання свого часу поклав усіма знаний радянський педагог Антон Макаренко, чиї ідеї зробили революцію у процесі виховання. Ми не говоримо, що потрібно брати ідеї Макаренка у повному обсязі, але відділити зерно від плевели можна. Цікавими здобутками вирізняється український педагог Григорій Ващенко, який розробив чимало методів виховання молоді. Отож, синтез системи авторитарної педагогіки і теорії вільного виховання може дати нашому суспільству нові методи виховання. Хтось скаже, що система авторитарної педагогіки давно себе вичерпала, а тому необхідно використовувати лише вільний підхід до виховання. Але, шановний опонент забуває про те, що ми не закликаємо копіювати весь процес, а лише взяти ті позитивні риси, які є, фактично, у кожного метода. Не забуваймо, що не буває ідеальних теорій, завжди є в усьому свої плюси і мінуси, але ми не йдемо незвіданою лісовими хащами, ми йдемо по прокладеній дорозі і в наших силах зробити її більш досконалою, не руйнуючи старого покриття. Авторитарна педагогіка в своїй основі ґрунтується на авторитеті вчителя і батьків – і це є добре, адже повага до старших і гарний приклад може зробити дива, без цього організувати учня, особливо в школі важко. На сьогоднішній день авторитет вчителя втратив свої позиції, вчитель з людини досконалої перетворився на об’єкт насмішок і співчуття, адже єдиною розмовою про шкільні проблеми стала заробітна платня. Вчитель сьогодні може собі дозволити палити у публічних місцях, сісти з учнями за стіл і розпивати алкогольні напої, дозволити собі нецензурно висловлюватися і критикувати інших колег тощо. Для того аби повернути повагу до вчителя, суспільство має популяризувати цю професію, а також жорстко підходити до кандидатів на посаду вчителя, для того, аби уникнути потрапляння в школи випадкових людей. Саме поняття «вчитель» на мові усіх народів світу є наставником, Людиною з великої літери, людиною, що вчить лише мудрості і вказує вірний шлях, людиною, що на прикладі свого життя показує істинність тих постулатів, які викладає.
І на закінчення, хотілося б сказати наступне: наше суспільство досягне свого розвитку лише тоді, коли в нього знову з’являться моральні цінності, а культура припинить бути модою, а стане нашим щоденним буттям – все це можливе лише за умови перебудови виховного процесу в школах, навчальних закладах і громадському житті.
З досьє редакції
Davos Philanthropic Roundtable – захід на тему благодійності, який організовує Фонд Віктора Пінчука. Проходить у дні Всесвітнього Економічного Форуму в Давосі з 2008 року. Темами дискусії в цьому році стали: шляхи розвитку освіти в 21 столітті, нові можливості, які відкривають у сфері освіти високі технології і роль світової філантропії в розширенні доступу до сучасної якісної освіти в усьому світі. У дискусії взяли участь Президент Ізраїлю Шимон Перес, співзасновник Bill & Melinda Gates Foundation Мелінда Гейтс, засновник Вікіпедії Джиммі Д. Вельс, засновник громадської асоціації «Ноутбук кожній дитині» Ніколас Негропонте, президент Intel Foundation Шеллі Ексью, український бізнесмен і громадський діяч Віктор Пінчук, Біл Клінтон, а також президент університету Нью-Йорка Джон Едвард Секстон, який став модератором дискусії. Серед учасників Круглого столу – були представники України, серед яких музикант і засновник благодійного фонду «Люди майбутнього» Святослав Вакарчук; громадський діяч та спортсмен Віталій Кличко, Президент компанії «Київстар» Ігор Литовченко, Генеральний директор Microsoft Україна Дмитро Шимків, співкеруючий партнер Horizon Capital, Президент та Головний виконавчий директор WNISEF Наталія Яресько та інші.
P.S. Деякі аспекти з життя і діяльності філантропів світу читайте в статті «Історія сучасного світу» №2-3 (2009) журналу «Стіна».